Ставлення Київського Патріархату до УПЦ МП та УАПЦ

Прийшов час припинити боротися один з одним. Перед обличчям секуляризації суспільства, навали аморальності і бездуховності зараз, як ніколи раніше, православні християни повинні об’єднатися і своїми справами бути світлом для світу і сіллю землі (Мф. 5:13-14).

1. Ставлення до УПЦ МП

У нинішньому своєму вигляді УПЦ МП сформована внаслідок розколу, спланованого та проведеного керівництвом Московської патріархії за допомогою спецслужб та частини єпископів УПЦ. Створена на так званому «Харківському соборі» УПЦ МП є частиною Української Православної Церкви, яка відкололася від свого Предстоятеля, порушила рішення Помісного Собору про автокефалію та увійшла в підпорядкування Московського Патріархату. УПЦ МП, як церковно-адміністративна структура, не може називатися Церквою, бо вона не має статусу ні автокефальної, ні автономної, тим більше – Помісною Церквою.

Православна Церква визнає тільки дві структури: автокефальну Церкву і автономну Церкву. Під час підготовки до Всеправославного собору Всеправославна нарада, через розбіжності між Московським і Константинопольським Патріархатами, протягом 30 років не змогла виробити загальне правило (канон) про утворення автокефальних і автономних Церков. Церковна структура за статусом «незалежної і самостійної в управлінні» не передбачена канонами і не визнається Вселенським Православ’ям. На цій підставі так звана «Українська Православна Церква» у складі Московського Патріархату не може називатися Українською Церквою. Вона є лише частиною Російської Православної Церкви. Про це повинні знати архієреї, духовенство і миряни УПЦ МП та не вводити в оману ні самих себе, ні народ, ні державу.

Помісною Церквою не визнає УПЦ МП і Вселенський Патріарх Варфоломій, який у листі до митрополита Володимира (Сабодана) від 2 серпня 2000 р. писав: «Отримали і з великою скорботою та глибоким болем прочитали відісланий вами, всупереч установленому порядку, за яким ієрархи помісних Святих Православних Церков спілкуються з церковних проблем через своє церковне керівництво, текст нашій Мірності, прийнятий у Лаврі Успіння Богородиці м. Києва на скликаних зборах (а не, безперечно, Соборі чи синоді) 35 єпископів України 28 числа місяця липня». Тобто, Патріарх Варфоломій не вважає митрополита Володимира Предстоятелем Церкви, а вказує йому на порядок, коли архієреї однієї Церкви спілкуються з Предстоятелем іншої через свого власного Предстоятеля. Не вважає він Церквою і УПЦ МП, бо вказує на те, що вона, як лише сукупність єпархій Московського Патріархату в Україні, ні соборів, ні синодів збирати не може.

Вважаючи УПЦ МП частиною Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, Київський Патріархат застерігає її ієрархів, духовенство і мирян від тих численних порушень догматів та канонів, які вкралися в її життя.

Зокрема це:

  • спотворення вчення про Церкву: підміна віри в духовну єдність містичного Тіла Христового вимогами адміністративної єдності, що притаманне римо-католицькому, а  не православному віровченню;
  • постійне розпалювання ворожнечі проти Київського Патріархату, яке суперечить заповіді любові, даній Господом Своїм ученикам;
  • свідоме порушення догмату про єдине таїнство хрещення, використання забороненої канонами практики повторного «хрещення»;
  • свідоме порушення канонів, які забороняють звершувати повторні хіротонії над тими, хто має апостольське преємство хіротоній, окрім як над єретиками, які не мають апостольського преємства, але розкаялися у своєму єретичному вченні;
  • постійна хула на Святого Духа, яка виявляється у твердженні, що Дух Святий не діє в таїнствах, звершених у Київському Патріархаті, а також у зневазі до Київського Патріархату, як до частини Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви;
  • спотворення ролі канонів у житті Церкви: оголошення канонів (людських законів), рівними догматам – формулам Богоодкровенної істини;
  • визнання дійсними політичних анафем, беззаконно накладених не у відповідності до приписів Священного Писання та традицій Церкви.

Київський Патріархат виступає за досягнення єдності Української Православної Церкви на підставі єдності у вірі та згідно канонів. Тому ми закликаємо всіх, хто належить до УПЦ МП, яка називає себе «канонічною Церквою», виправити ті численні порушення догматів та канонів, про які сказано в цій Декларації.

Ці та деякі інші порушення, наявні в житті УПЦ МП, є важкими гріхами, за які кожен, хто винен в них, особисто дасть відповідь на Страшному Суді. Тому Київський Патріархат закликає кожного єпископа, священика і мирянина не долучатися своїми словами та діями до розповсюдження цих гріхів, бо вони обтяжують для людини можливість спастися. Для спасіння не має значення, до якого храму ходити і де приймати таїнства – в Московському чи Київському Патріархаті, так само, як немає значення, де належати до православної громади – в Києві, Москві чи іншому місці. Але кожен, хто буде особисто винний у вищенаведених гріхах, має пам’ятати, що через них він не наближається до Царства Небесного, а віддаляється від нього.

Протягом 15 років Київський Патріархат не одноразово звертався до братів з УПЦ МП із закликом вести діалог про відновлення єдності Української Церкви. Але у відповідь кожного разу з боку УПЦ МП лунають беззаконні вимоги, які свідчать про небажання представників цієї конфесії вести діалог з Київським Патріархатом. Але, пам’ятаючи слова Господні «стукайте і відчинять вам», Київський Патріархат знову і знову закликає братів у православній вірі з боку УПЦ МП до діалогу щодо примирення і пошуку шляхів єдності Української Церкви.

Київський Патріархат переконаний, що держава, не втручаючись у властиво церковні справи, має право і повинна надалі бути посередником у діалозі про об’єднання, дієво сприяти утворенню в Україні єдиної Помісної Православної Церкви.

2. Ставлення до УАПЦ

У своєму нинішньому вигляді Українська Автокефальна Православна Церква з’явилася внаслідок відділення її колишніх та нинішніх провідників від Київського Патріархату.  Не маючи розбіжностей з Київським Патріархатом у віровченні, богослужінні, а також у поглядах на автокефалію, нинішня УАПЦ завжди використовувалася внутрішніми і зовнішніми силами, як знаряддя боротьби проти Київського Патріархату. Протягом 2000-2001 рр., а також у 2005 р. Предстоятелі та архієреї Київського Патріархату і УАПЦ неодноразово підписували спільні документи, покликані привести наші Церкви до єдності. Такі документи підписувалися і у присутності Вселенського Патріарха, що засвідчує прагнення Константинопольської Матері-Церкви до того, щоб Київський Патріархат і УАПЦ об’єдналися. На жаль, чим далі, тим більш ясно видно, що нинішні ієрархи УАПЦ використовуються Московським Патріархатом, як знаряддя для того, щоб руйнувати Київський Патріархат або усунути від Предстоятельства Патріарха Філарета. Ієрархи УАПЦ прагнуть обміняти автокефалію Церкви на прийняття їх до складу Московського Патріархату. Але духовенство і віруючі УАПЦ були і залишаються вірними ідеї автокефалії Української Церкви та не поділяють прагнень єпископату.

Київський Патріархат здивований нападками архієреїв УАПЦ на Патріарха Філарета та висловленими ними сумнівами щодо його архієрейського достоїнства. Якщо Патріарх Філарет – «не архієрей», то тоді і значна частина ієрархів УАПЦ теж не архієреї, бо вони мають апостольське наступництво через очолені Патріархом хіротонії. Слід зазначити, що не всі архієреї УАПЦ мають беззаперечне апостольське наступництво, тому таким особам взагалі не варто виступати зі звинуваченнями, від яких вони самі не очищені.

Київський Патріархат вірить, що здорові та патріотичні сили в УАПЦ зрештою приведуть її до єдності з Київським Патріархатом у єдиній Помісній Українській Православній Церкві.

Підсумок

Виповнюється 15 років від того часу, коли відбулися події, які розділили Православну Церкву в Україні. За ці роки ми стали свідками багатьох сумних подій. Пам’ятаючи слова Спасителя «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється і вам» (Мф. 7:1-2), віддаємо Богові визначення вини кожного у всьому цьому, бо тільки Він один є Нелицемірний Суддя. Але кожен має також пам’ятати, що за всі свої вчинки він особисто дасть відповідь перед Ним.

Головною ознакою належності до Його Церкви Господь наш Ісус Христос називає любов: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). І якщо Спаситель зобов’язує нас любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає, творити добро ненависникам і молитися за гонителів (Мф. 5:44), то тим більше Він зобов’язує нас виявляти любов до братів по вірі – не на словах, а ділом. Ту любов, яка довготерпить, милосердствує, не заздрить, не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині, усе покриває, всьому йме віри, всього сподівається, все терпить (1 Кор. 13,4-7). Тільки той, хто виявляє таку любов, може вважати себе частиною Церкви Христової.

Тепер, коли і віруючі, і все суспільство переконалися, наскільки шкідливими для Церкви і народу є існуючі між представниками різних православних юрисдикцій суперечки, потрібно дослухатися до слів апостола Павла, який закликає нас: «А тепер ви відкладіть усе: гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість з вуст ваших; не говоріть неправди один одному… Отже вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви. Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершеності. І нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликані в одному тілі, і будьте вдячні» (Кол. 3:8-15).

Прийшов час припинити боротися один з одним. Перед обличчям секуляризації суспільства, навали аморальності і бездуховності зараз, як ніколи раніше, православні християни повинні об’єднатися і своїми справами бути світлом для світу і сіллю землі (Мф. 5:13-14). Тому висловлюємо сподівання, що дороговказом на шляху взаємного порозуміння всім нам стануть слова апостола Павла: «Ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки добре для навчання у вірі, щоб воно давало благодать тим, що слухають. І не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день відкуплення. Усяке роздратування, і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф. 4:29-32).

Від імені братів і сестер, які належать до Київського Патріархату, бажаємо всім, хто належить до УПЦ МП і УАПЦ, словами апостола Павла: «Мир браттям і любов з вірою від Бога і Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа. Амінь» (Еф. 6:3-24).

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *