ВІДКРИТИЙ ЛИСТ АРХІЄРЕЙСЬКОМУ СОБОРУ УПЦ КП: НЕ ДОПУСТІМО ЗРАДИ

“Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.”

Матвія 25: 35-40

Чверть століття наша церква годувала, поїла, приймала, вдягала, відвідувала і приходила до нас в потребах. Коли одні брати по вірі з Москви відмовляли нам в нашому існуванні як народу, цькували і вели чужими стежками, а решта православного світу нас ігнорувала. Українська Православна Церква Київського Патріархату завжди була зі своїм народом. Ми пам’ятаємо імена наших пастирів і не забудемо їх.

Нам сумно бачити як окремі коментатори та публічні особи, що декларують свою відданість справі автокефалії української церкви демонструють відверту зневагу до церкви Київського Патріархату, відмовляючи їй в праві скликати архієрейський собор і навіть в самому праві займати позицію щодо майбутнього. Ще більш тривожно, що така публічна зневага користується значною інформаційною підтримкою, що є нічим іншим, як прямим тиском на Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Тиском, зокрема і політично вмотивованим.

Така зневага до нашої церкви виглядає особливо цинічною, враховуючи смиренну позицію, яку заради миру та єдності, протягом всього процесу займає наша церква і, зокрема, Святійший Патріарх Філарет. Смирення — велика чеснота. Але примусове схиляння до смирення — це вже насильство, а спроба скористатися смиренням у корисливих цілях — злочин. Саме примусовим схилянням до смирення можна назвати численні коментарі, “вкиди” неправдивої інформації та публічні вияви обурення та образ від різних учасників процесу — як церковних, так і політичних.

Ми вдячні Матері-церкві, яка сьогодні, після довгих років мовчання, нарешті звернула свій погляд на Україну. Вдячні українській владі, яка виконуючи свій обов’язок, грає важливу роль у внормуванні ситуації. Вдячні нашим братам у вірі, що знаходячись в єдності з Московською церквою, сьогодні набрались мужності стати на шлях єдності. Але перш за все ми вдячні Господу Богу, за те, що дав змогу всім вищезгаданим проявити свою позицію в цьому питанні. Це стало можливо виключно завдяки тим історичним обставинам, що з Божої волі, стали реальністю завдяки мужності найкращих синів та доньок України — на революційному Майдані і на фронті україно-російської війни. Ми добре пам’ятаємо, що і під кулями “Беркуту”, і під “градами” Москви поряд з українцями, які і попередні чверть століття, була їх церква — Українська Православна Церква Київського Патріархату.

Питання автокефалії для нас — не найближча перспектива, а повсякденна реальність уже не один десяток років. Ті процеси, якими живе українське православ’я з квітня цього року для нас цілком вписуються в логіку подій утвердження і визнання української автокефалії в родині православних церков. Логічно і зрозуміло, що ці процеси відбуваються навколо нашої церкви, яка і є основою української автокефалії.

Серед різноголосся, що піднімається довкола цієї теми, майже не чути голосу вірних, який перебивають крики агітаторів та скрегіт зубів ворогів. Тож, смиренно бажаємо виправити це і звернутися до пастирів і всіх, хто хоче почути голос пастви.

Від імені всіх вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату ми, молодіжне братство Архистратига Михаїла, звертаємося зі смиренним проханням до вас, владики. Його сутність проста, хоч і вимагає мужності, чесності та інших чеснот, гідних архієреїв Церкви:

1. Проявити любов і повагу: на Соборі у храмі Святої Премудрості знайти сили і виступити єдиним фронтом, відкинувши розбіжності і об’єднавшись чеснотами. Уникнути гріха зради та підлості, хай там як можна їх виправдовувати. Адже Господь всемогутній зможе пробачити зраду, проте вірні не забудуть її і ті, хто піддадуться спокусі, назавжди будуть затавровані як іуди.

2. Проявити вдячність і далекоглядність: згуртуватися довкола Святійшого отця Філарета, обрати його Предстоятелем Церкви як найдостойнішого архієрея, який довгими роками служіння не лише довів чесноти, але й своєю працею во славу Господа і з Його волі творив та утверджував Українську Церкву, привівши її до історичного моменту отримання єдності з усім православним світом. Ми віримо, що Святійшому отцю Філарету вистачить сили винести цей хрест і мудрості розпорядитися владою Предстоятеля.

3. Проявити послідовність і твердість: після утвердження оновленої церкви, провести Помісний Собор за повноцінного і пропорційного представництва громад: кліру, чернечого чину та вірних мирян. Ми віримо і сподіваємось, що ви, архієреї Української Православної Церкви Київського Патріархату, в ці дні проявите єдність і тверду позицію в прийнятті доленосних рішень для майбутнього українського православ’я.

10 грудня 2018 р. Б. Молодіжне братство Архистратига Михаїла, місто Київ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *